Архітектура Львова. Класифікація за роками побудови.

Готична архітектура – забудова до 1527 року. Кардинальній перебудові міста сприяла Велика пожежа 1527 року, що знищила готичну забудову.

Ренесансна архітектура Львова була започаткована у першій половині XVI ст.

На сьогодні комлекс ренесансних будівель Середмістя Львова є унікальним явищем не лише української архітектури, але й європейської. Стан їхнього збереження в значній мірі сприяв занесенню Середмістя до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Найбільший розквіт ренесансу у Львові припадає на другу пол. XVI стол., особливо на 70-90 роки того століття.

На початку XVII ст. було остаточно сформовано забудову площі Ринок, коли ренесансні будівлі звели на фундаментах, мурах готичних кам’яниць. Значна частина цих кам’яниць дійшла до нашого часу у перебудованому вигляді. Навколо ринкової площі лише декілька кам’яниць зберегли переважно кам’яне обрамлення вікон, дверей на вулицях Руській, Сербській, Староєврейській, Федорова, Л. Українки, Вірменській. У більшості будівель збереглось тритрактове планування тривіконних кам’яниць та забудова парцель з чільної будівлі по фасаду і флігеля у глибині. За перлини архітектури вважають ренесансні кам’яниці Чорну, Корнякта, Бандінеллі, Венеційську, Шольц-Вольфовичів, Гепнерівську.

Барокова архітектура Львова почала розвиватись на початку XVII ст. з будівництва костелу єзуїтів (1610—1630) за проектом Джакомо Бріано. Його зводили за зразком римської базиліки Церква Il Gesù. Львівський храм єзуїтів вважають першим бароковим храмом на теренах сучасної України та одним з перших у Речі Посполитій.

Впродовж першої половини XVII ст. будівничі міського цеху мулярів надалі переважно споруджували у місті будівлі у стилі пізнього Відродження.

Лише з середини XVIII ст. навколо Середмістя появилось декілька споруд у стилі пізнього бароко. Також було збудовано чи перебудовано ряд житлових будинків — Муратовичів (вул. Вірменська 13), ряд будівель на площі Ринок, що зберегли донині свій вигляд, зокрема кам’яниці Роттендорфівська, Кільяніщинська, Бандінеллі. Міщанські кам’яниці в основному зазнали перебудов з виокремленням помешкань декількох співвласників, що передумовило пізнішу появу прибуткових будинків. Також з кінця 1760-х років розпочалась перебудова фасадів кам’яниць у стилі рококо (кам’яниця Францвенігівська), а через десятиліття доволі швидко почав поширюватись класицистичний стиль.

Класицистична і ампірна архітектура Львова розвивалась з 2-ї половини XVIII ст. до середини ХІХ ст. Перші риси стилю класицизм проступали у декотрих будівлях пізнього бароко.

На початку XIX ст. в архітектурі Львова позначилися елементи стилю ампір.

Панівним стилем у забудові Львова останньої третини XIX ст. був стиль зрілого віденського історизму.

 

Архітектура модерну Львова — стала провідною у будівництві міста перших десятиліть ХХ ст. до початку Першої світової війни.

На 1900 йшло стрімке зростання населення Львова, що супроводжувалось значними змінами у інфраструктурі міста — розвитком мережі газо-, електро-, водопостачання і водовідведення, прокладенням нових ліній трамваю, мереж освітлення вулиць.

У прийнятому 1909 третьому будівельному статуті міста вперше дозволялось будувати п’ятиповерхові будинки за спеціальним дозволом міської ради, чому сприяло впровадження металевих конструкцій, залізобетону. У будівлях вперше встановили централізоване опалення, ліфти. Цей будівельний розвиток збігся з поширенням нового стилю модерну — сецесії. Було зведено як окремі громадські, житлові будівлі, так і блоки будівель, що могли займати цілі квартали забудови.

Поширення стилю сецесії збіглося в часі з докорінною перебудовою комунальних служб, будівельних технологій. Будинки змінились не настільки зовнішньо, як конструктивно. Завдяки модернізації водогонів було збільшено поверховість забудови, змінено планування будинків, де вже не облаштовували внутрішньобудинкових загальних туалетів, балконів з входами до квартир. Якщо спочатку це були дорогі презентабельні будівлі, то назабаром вони стали нормою комфорту. Квартири з санвузлами з туалетами, ванними розміщувались навколо центральної сходової клітки. У перекриттях поверхів дерев’яні балки замінили маталеві профілі, залізобетон. Якщо у центральній частині міста зводили окремі будівлі на вільних парцелях, то на новозакладенех вулицях у найближчому оточенні старого міста появлялись цілі комплекси, вулиці у стилі модерн.

Міжвоєнна архітектура Львова відноситься до періоду 1920 – 1939 років. У 1920-х роках при відбудові, реконструкції будівель, декоруванні інтер’єрів застосовували елементи стилів Ар Деко, пізнього модерну. У 1930-х роках широко застосовували засоби конструктивізму, функціоналізму.

Через фінансову скруту на початку 1920-х років не велось нового будівництва. Увага приділялась відновленню пошкоджених в час боїв будівель, перебудові давніх.

У місті появляються квартали малоповерхової забудови на вулицях Черешневій, Кооперативній, Панаса Мирного, на Личакові, Левандівці, Майорівці, Професорська колонія. У 1930-х роках поширилось рядове будівництво 3-х і 4-х поверхових будівель на вулицях Сахарова, Коновальця, Героїв Майдану, Стрийська, Дорошенка, Павлова, окремих будівель на вулицях міста. Одночасно зводились будівлі віллового типу серед кварталів малоповерхової забудови.

На початку 1930-х років почала поширюватись “чиста” архітектура Конструктивізму, функціоналізму.

“Сталінська забудова”  У липні 1944 р. радянські війська ввійшли до Львова, відновили роботу радянські державні й партійні органи влади. У повоєнні роки нового будівництва майже не ведуть, Львів “зализує рани”. Житлове будівництво почалось у 1950-х роках. Будинки, що з’явились у той час, дістали назву “сталінських”.

Передусім забудовують вільні ділянки – діри в центральній частині міста. Приклад – житловий будинок на вул. Гнатюка, 3, на розі Городоцької та Ярослава Мудрого, на розі Коновальця та Мельника, будинки на вул. Тургенєва й Остроградських. Квартири у них доволі великі, з “високими” стелями. Та і самі будинки мають помпезний вигляд, характерний для архітектури “сталінського” періоду.


“Сталінська” архітектура не набула особливого поширення у Львові порівняно, скажімо, з Києвом чи Запоріжжям.

У другій половині 1950-х років поширюється малоповерхове будівництво житла. Фінансують таке будівництво переважно промислові підприємства, які з’являються у Львові, як гриби після дощу. Розроблено кілька варіантів одноповерхових із мансардою та двоповерхових, часто блокованих будинків із присадибними ділянками. Такі будинки зводили як для однієї, так і для кількох сімей. Приклад – забудова вулиці Княгині Ольги, частково вулиці Варшавської, Пасічної та району Левандівки.

Малоповерхове житло у будинках, зведених у 1950-х і на початку 1960-х років, сьогодні має ряд переваг: по-перше, відносно добре розташування (тихий район) і хороший зв’язок із центральною частиною міста, по-друге, наявність, хоч і мініатюрної, а все ж присадибної ділянки, так потрібної кожному міському мешканцеві. І це вигідно відрізняє такі квартири від знаменитих “люксів”.

 

З розвитком промисловості до Львова напливає маса людей із довколишніх сіл, котрі знаходять собі роботу на нових заводах. Їм потрібне житло. Вихід – будівництво чотири- та п’ятиповерхових кількасекційних будинків, відомих у народі як “хрущовки”, а квартири у них – “малометражки”. Їм передували винаходи соціалізму – сімейні гуртожитки. Таким будівництвом влада намагалася швидко вирішити наростаючу квартирну проблему. Будинки-”хрущовки” маємо на вулицях Литвиненка-Угорській (Новий Львів), Генерала Чупринки, Пасічній.

Будівництво «хрущовок» розпочалося з 1957 року при Микиті Сергійовича під девізом «кожній сім’ї по квартирі». Будинки проектувалися за принципом, що відтепер не буде в країні величезних комунальних квартир з кількома сім’ями. Сім’я має жити нехай у крихітному, але своєму житлі. Спальні зменшувалися до 6-9 кв.м., кухні до 6, а стелі до 2,5 м.

Спочатку хрущовки будувалися цегляними, з початку 60-х рр.. в цілях економії і збільшення темпу будівництва перейшли на панельне житлове будівництво. При цьому вирішили поєднати ванну кімнату з туалетом.

Масова забудова вимагала індустріалізації житлового будівництва. У Львові з’являються домобудівні комбінати, які беруться будувати нові житлоутворення – мікрорайони. Першим великим мікрорайоном став масив між вулицями Любінською, Виговського та Городоцькою. Тут будинки формують внутрішні подвір’я, зв’язуються міжквартальними проїздами, і тому іноді трудно зрозуміти, де ж вулиця. У подвір’ях обладнують дитячі майданчики або навіть будують дитячі садочки та школи. Мікрорайони передбачають власну інфраструктуру: пошта, магазин, дитячі заклади.

У середині 1960-х років почалася забудова великих житлових районів – формувань, що складаються з групи мікрорайонів для 10-12 тисяч мешканців, пов’язаних між собою організацією спільного громадського центру, транспортною схемою. Виростають окремі містечка довкола Львова. Першим житловим районом став район між вулицями Стрийською та Любінською побіля залізничної колії, так званий Південний житловий масив. Тут уже з’являються дев’яти- і чотирнадцятиповерхові житлові будинки, як цегляні, так і панельні. Перші поверхи використовують під пункти обслуговування (крамниці, майстерні, поштові відділення). Квартири поступово збільшують розміри, однак кухні, коридори, санвузли все ще мініатюрні. На початку 1970-х цей район ще вважали віддаленим, але поява трамвайної лінії на вул. Княгині Ольги значно підвищила рейтинг будинків на вулицях Володимира Великого, Науковій, Княгині Ольги.

Північний житловий масив починає утворюватись у 1970-х роках між проспектом Чорновола та вулицею Варшавською з поширенням на район вулиці Гетьмана Мазепи. Забудова тут однотипна, різниця тільки у відстані від центру (тут, без сумніву, виграють мешканці проспекту Чорновола – за нинішніми мірками це майже центр).

З появою домобудівних комбінатів і виготовленням однотипних серійних панелей, із яких, як із кубиків, складали 9-поверхові будинки за кілька місяців.   “Панеляками” забудовують колись гарні села Рясне, Сихів, Козельники. Проекти типові, будинки однакові, квартири різняться лише господарями. У 1981 році першим мешканцям Сихова урочисто вручили ключі від квартир. Коли їх питали, де вони одержали житло, вони жартували: “Не доїжджаючи до Бібрки праворуч”. Сихів проектували на 200 тисяч мешканців. Зараз тут живуть близько 120 тисяч – таке собі містечко.

Будівництво цегляних споруд уже ведуть виключно за індивідуальними проектами. Житловий мікрорайон Сріблястий (вул. Патона), утворений із цегляних будинків, що мають трохи більше пластики на фасадах завдяки більшим лоджіям і балконам, так відрізнявся від решти, що за розробку його проекту архітектори свого часу одержали Державну Шевченківську премію УРСР.
Окремі житлові будинки за індивідуальними проектами в добрих районах серед існуючої забудови споруджують для партійних функціонерів брежнєвських часів: такі будинки мають гарні квартири з великими кухнями, передпокоями розміром із кімнату, широкими лоджіями, просторими спіжарками. Такі будинки маємо на вул. Тарнавського, 118а, вулицях Моршинській та Ольжича, у верхній частині вулиці Ярославенка.

Сучасна житлова забудова: монолітно-каркасна забудова, монолітна забудова, збірно монолітно-каркасна забудова та частково попередні типи.

Монолітно-каркасна забудова. Досить популярним на нашому ринку є будівництво будинків за монолітно-каркасною технологією. На відміну від панельних будинків, де всі стіни є несучими, при будівництві монолітно-каркасних будинків зводиться тільки міцний каркас, який заповнюється з легких матеріалів. Це дозволяє істотно зменшити навантаження на фундамент. Остання якість дозволяє використовувати даний тип будинків в сейсмічно небезпечних районах. Також додаткову міцність дає і те, що весь каркас являє собою єдиний моноліт. Комфорт же проживання в цьому випадку буде залежати від того набору компонентів і матеріалів, якими буде заповнений цей каркас. Також як і у випадку з панельними будинками тут варто також звернути увагу на матеріали внутрішніх перегородок. Ці матеріали будуть теж впливати не тільки на міцність несучих стін, але і на звукоізоляцію, а також на термодинамічні процеси в будівлі.

Можна назвати кілька найбільш вагомих переваг монолітної технології над традиційним панельним і цегляним житловим будівництвом:
• Термін служби монолітного будинку складає від 150 до 300 років, а його конструктивні особливості дають можливість витримати землетрус силою до 8 балів.
• Кожен монолітний будинок має індивідуальний фасад (зовнішні стіни можуть бути будь-якими – панельними, цегляними або навісними).
• Вільне планування квартир, об’єднання кількох квартир.
• Монолітні будинки легше реконструювати для продовження їх життєвого циклу.
• Висока швидкість будівництва
• Нормативна навантаження на міжповерхові перекриття (600 кг / м2) вище в три рази, ніж в панельному будинку, що дозволяє встановлювати важке побутове обладнання (сауни, міні басейни).

 

… Далі буде…

Джерело інформації:

  • Львівський ренесанс.  Володимир Січинський. http://www.ji.lviv.ua/ji-library/lviv2/sichynskyj.htm.
  • Архітектурна спадщина Львова – феномен взаємодії різних культур. Роман Липка. http://map.lviv.ua/statti/lypka.html
  • Житло у Львові. Повоєнний період. Ліля ОНИЩЕНКО  http://postup.brama.com/000413/69_10_1.html
  • Серії будинків: хрущовки та брєжнівки. http://dim.promotion-soft.com/bud-remont-2012-07-07-3091/
  • Из чего возводят высотные дома. Как правильно выбирать и как анализировать новостройки. http://www.bestate.com.ua
  • Монолитно-каркасное строительств. http://mag-bud.com.ua/ru/monolitno_karkasnoe_stroitelstvo.html

2 comments on “Архітектура Львова. Класифікація за роками побудови.

  • Непогано в одному місці побачити узагальнену класифікацію львівських будинків. Хто не знає, цікаво почитати. А хто любить львівську архітектуру, все одно дізнається щось нове. Львів-супер. Я люблю забудову 30-х років минулого століття-польські “люкси”.

Comments are closed.